Як прийомним батькам справлятися зі своїми емоціями?
Сімейний психолог, залучений експерт Фонду Ріната Ахметова Маріанна Лапіна розповіла про те, як можна уникнути конфліктів між дорослими й дітьми.
Нерідко приймаючі сім’ї стикаються з різного роду труднощами. Це не тільки труднощі їхніх вихованців, які мають за плечима численні психологічні травми, розбіжності в школі, у дитячому садку або з однолітками. Але й самі прийомні батьки, батьки-вихователі, опікуни, усиновителі або патронатні вихователі щодня вирішують великий спектр власних завдань. Тому такі сім’ї потребують допомоги й підтримки психолога або людей, які зможуть їх зрозуміти, наприклад, своїх однодумців, які виховують дітей-сиріт.
У різних містах є групи взаємопідтримки для родин усиновителів. Я проводжу такі зустрічі багато років. Вони дають багато ресурсу для сімей, допомагають вирішувати поточні проблеми. На таких зустрічах можна розповісти про себе, не турбуючись, що інші засудять або дадуть непотрібну, але «добру» пораду.
На одній із таких зустрічей прийомна мама поділилася своїми переживаннями щодо того, що вона іноді «вибухає» й може нагримати на дитину. І ця тема, так би мовити, зачепила всіх присутніх прийомних батьків. Виявилося, що багато з них потрапляють у схожі ситуації, коли не справляються зі своїми емоціями і зриваються на дитину, не тільки на прийомну, а й на кровну, а після цього мучаться почуттям провини. Батьки поділилися тим, що іноді не розуміють, що з ними в цей момент відбувається. Дитина не робить нічого жахливого, але дорослий втрачає самовладання. І ми вирішили розібратися в цьому.
Жінки й чоловіки ділилися своїми історіями на цю тему. Було тут і про те, що посуд погано помитий, «скільки йому не кажи». Розповідали, як дитина забуває покласти речі на своє місце, залишаючи їх постійно, де завгодно, і тільки на 100-й раз він чує прохання мами зробити, як слід. Одна з учасниць поділилася тим, що їй уже набридло нагадувати їй про те, що прибирати в кімнаті потрібно не тільки зверху, але й під ліжками, і під столами, і в шафі. У них кожна прибирання закінчується однаково погано, часто зі скандалом і сльозами.
Прийомні батьки говорили про те, що іноді доводиться повторювати багато разів найелементарніші речі, але дитина нібито не чує, й історія повторюється раз за разом. Вона не виконує завдання як годиться.
Яскравим прикладом стала історія про те, що мама дала завдання 13-річному хлопчикові зібратися в табір. Він мав скласти свої речі в рюкзак і разом із мамою скласти їжу в дорогу. Коли дитина складала овочі та фрукти в дорогу, то примудрилася пом’яти сливи, дістаючи найкрасивіші з дна відра. А після того, як мама попросила бути з фруктами акуратнішим і перекласти їх в іншу тару, хлопчик перевернув у холодильнику все догори дригом і розбив контейнер для овочів.
У цей момент прийомна мама не витримала і почала кричати на свого вихованця, не розуміючи, як він примудрився все зіпсувати. На це почула у відповідь: «Ти така зла. З тобою просто нестерпно іноді».
Це змусило задуматися жінку. Після того, як емоції вляглися, вона зрозуміла, що загалом нічого страшного не сталося, що, дійсно, не варто так кричати на дитину. Ситуація вийшла неприємною – і з’явилося почуття провини перед сином за свою нестриманість.
Ми почали обговорювати цей випадок, і виявилося, що в наших учасників зустрічі багато подібних прикладів. Усі вони були схожі, як близнюки, тільки в когось це були сливи, в інших – помідори, треті пережили «повінь» через неправильно закриту пральну машинку.
Загальне обговорення привело цю групу батьків до кількох дуже важливих висновків і підказок у вирішенні таких проблем. Вибудувалися вони з досвіду всіх учасників, яким вони поділилися. А на цій зустрічі були прийомні батьки-новачки, які виховують дітей від 1 року до 2 років, а також досить «зрілі» прийомні сім’ї, які допомагають дітям-сиротам понад 7–8 років.
Перший висновок зробили учасники завдяки досвіду «бувалих» батьків, яким вони поділилися на цій зустрічі. Мова про те, що для багатьох дітей, які потрапляють у прийомні сім’ї, може бути незрозумілим деякий стан речей, який для членів нової сім’ї є очевидним. Це ті діти, які виросли в умовах інтернату, або прожили багато років у нещасливих сім’ях, у поганих умовах, наприклад без газу, тепла, де підстилка на підлозі заміняла ліжко. Те, що «за замовчуванням» зрозуміло домашній дитині, не може бути таким самим однозначним для соціального сироти з важким минулим. Наприклад, якщо він ніколи не користувався пральною машинкою, то йому потрібно багато раз зробити одні й ті ж дії, щоб не забути, як її правильно запустити в роботу. І навряд чи в таких дітей є досвід сортування добрих і поганих овочів. Цьому вчаться діти з двох років, а до 13 років їм усе абсолютно зрозуміло, чого не можна сказати про прийомну дитину, як в історії вище. Він впорався із завданням перебрати фрукти так, як це розумів, не маючи позитивного досвіду.
Прийомні батьки говорили про те, що часто користуються простими речами для того, щоб уникнути конфліктів і допомогти синові або дочці. Наприклад, щоб у кімнаті було «правильно» прибрано – так, як цього хоче мама або тато, дорослі пишуть дитині послідовність дій, що і як потрібно прибирати. Дитина, яка виховувалася в родині, це робила багато-багато разів, спочатку разом із мамою або татом, потім самостійно, але погано, а до 10 років почала справлятися з прибиранням так, «як потрібно». Прийомна дитина таке завдання освоїти за короткий час не може, бо потрапляючи в нове середовище, отримує велику кількість абсолютно нових міні-завдань. І в кожної з них свій алгоритм. До того ж багато прийомних дітей емоційно та інтелектуально відстають від своїх «домашніх» однолітків через те, що в минулому їхні потреби задовольнялися належною мірою, і вони перенесли фізичне й моральне насильство щодо себе. Тому іноді 13-річній дитині доведеться пояснювати якісь речі, як 7-річній. Прийомним батькам просто потрібно це розуміти й бути готовими.
Іноді одним дітям достатньо просто розповісти алгоритм дій, іншим допоможе тільки чітка письмова інструкція, а маленьким, які не вміють читати, або тим, які мають затримку розумового розвитку, допоможуть картинки, що будуть зображати послідовність дій. Такий спосіб успішно себе зарекомендував у прийомній сім’ї, з якою ми працювали. Батьки були в розпачі через те, що їм треба було день у день по багато разів розповідати дітям про те, що потрібно робити. Щодня одне й теж. Розпорядок дня був не такий складний, але для новачків – нерозв’язне завдання. Вони не могли запам’ятати, що їм робити, і щоранку прокидалися, ніби на іншій планеті. Дітей важко було зібрати в дитячий садок і в школу, навчити доглядати за собою. Це й не дивно, бо діти прожили практично все своє маленьке життя «на волі», залишені наодинці. Їх із ранку випускали з дому жебракувати й добувати їжу для себе й батьків-пияків, а ввечері запускали додому з «уловом».
Потрапивши в сім’ю, діти дуже пручалися правилам, які зрозумілі всім членам цієї сім’ї. Крім того, діти все забували, бо раніше в них не було потреби в цьому. Наприклад, вмиватися, чистити зуби, складати речі тощо.
Другий висновок нашої зустрічі викристалізувався зі скарг на постійний кругообіг одних і тих самих справ. Батьки поділилися почуттям, що постійні побутові проблеми дуже вимотують їх. А ще, коли дітей багато і в них важка поведінка, постійно доводиться все тримати під контролем, а це забирає багато сил і енергії. Тому напруга, дійшовши до певної межі, може вихлюпуватися у вигляді роздратування або спалахів гніву на дитину або чоловіка.
Усім відомо, що людина, потреби якої не задоволені, відчуває такі негативні емоції, як гнів, роздратування, тривогу й інші. Ці емоції неможливо довго стримувати. Зрештою, якщо їм не давати вихід і не піклуватися про себе, то рано чи пізно настане емоційне вигорання. А це означає, що прийомні батьки можуть стати людьми, які не здатні співчувати своїм дітям, не матимуть можливість дарувати їм тепло, турботу й любов.
Тому дуже важливо пам’ятати про це батькам, особливо тим, у яких ростуть у сім’ї травмовані діти.
Прийомна мама, учасниця цієї зустрічі, звернула увагу на те, що вона набагато менше зривається на домашніх, якщо почувається відпочилою. Наприклад, після зустрічі з подругами або занять спортом. За її словами, у цей момент проблеми «неправильного» прибирання стають зовсім страшними, і вона набагато спокійніше може пояснити ще один раз своїм вихованцям, як правильно перебирати овочі або фрукти.
А ще ми зазначили, що для нас усіх дуже важливо збиратися таким ось колективом однодумців. Зустрічі дають можливість прийомним батькам висловлювати все ті негативні емоції, які накопичилися, у безпечному середовищі. І є відчуття того, що серед людей із подібними проблемами тебе точно зрозуміють і будуть готові вислухати.
Третій висновок, до якого ми прийшли під час спілкування, випливав зі сказаного вище. Він про те, що батькам важливо вміти справлятися зі своїми емоціями. Не ховати їх у скарбничку, що, як киплячий казанок, рано чи пізно зірве кришку, а знаходити способи їх вираження конструктивним шляхом.
Можна скористатися простим алгоритмом, який допомагає переключити емоційну частину головного мозку на раціональну. Це зменшує напругу й допомагає краще справлятися із сильними емоціями. Для цього людині потрібно усвідомити, що з нею щось відбувається, адже напруга зазвичай накопичується поступово. Тільки згодом вона виривається назовні у вигляді злості, агресії або роздратування.
Після цього треба спробувати назвати цей стан, дати йому значення. Відповісти на питання: «Що зі мною?», «Що я зараз відчуваю?». Наприклад, сказати собі: «Я зараз злюся». І наступний етап – привласнити це почуття собі, тобто зізнатися, що це ви зараз відчуваєте цю злість. Це не хтось інший змусив вас злитися, а ви самі відчуваєте цю емоцію.
Учасники нашої зустрічі говорили, що їм допомагає, коли вони так роблять, а ще намагаються зрозуміти, чому таке відчуття виникає. Часто виявляється, що за цією емоцією стоїть незадоволена потреба. Наприклад, втома або бажання побути наодинці, яку неможливо реалізувати. А може, через майбутню поїздку вони відчувають тривогу, і її потрібно з кимось розділити, отримати розраду й підтримку.
Щойно приходить усвідомлення того, що відбувається з людиною в цей момент, стають зрозумілі причини злості – і вона зменшується або йде зовсім. А коли задовольняється ця несвідома потреба, тоді мама або тато перестають бути сварливими дорослими, а стають просто батьками. Саме такими, якими їх хочуть бачити прийомні діти.
На цій зустрічі ми також багато говорили про те, як важливо для дітей, особливо тих, що пережили ланцюжок зрад у своєму житті, щоби поруч із ними були надійні дорослі. Але ще не менш важливо для таких хлопчиків і дівчаток бачити дорослих спокійними, впевненими в собі, задоволеними своїм життям. Цьому наші діти теж вчаться, дивлячись на нових батьків. Вчаться того, як піклуватися про себе, як керувати своїми емоціями, заявляти про свої потреби.
Прийомна мама, яка має успішний досвід виховання дітей, що стали вже дорослими, успішно закінчили школу, визначилися з подальшим життєвим шляхом, ділилася тим, що діти пишаються нею. Вони горді тим, що їхні прийомні мама й тато успішні не тільки як батьки, а й як особистості. Вони реалізовують себе, розвиваються. Дітям подобається те, що важливі для них дорослі не забувають про те, що вони не тільки батьки, а й подружжя, дозволяючи собі іноді побути удвох. А прийомна мама піклується про свою зовнішність, не забуваючи водночас і про інших. Інші учасники погодилися і наводили аналогічні приклади зі свого життя.
Після закінчення зустрічі згадали стару притчу про те, що в одній великій родині, коли мама дуже втомилася, вона на довгий час закрилася у своїй кімнаті. Діти з тривогою згодом почали стукати у двері, але вона не відчиняла їм. Але коли стурбовані домашні почали стукати ще голосніше, вона виглянула і сказала: «Не заважайте мені! Я роблю для вас добру маму».
