«Письменник і громадянин. Філософія голосу в часи кризи» в цитатах

Відвідала дискусію «Письменник і громадянин. Філософія голосу в часи кризи», організовану Фондом Ріната Ахметова «Розвиток України» (у рамках його напряму діяльності «Динамічна культура») та ГО «Форум Видавців» 8 квітня 2014 р. в межах Книжкового арсеналу.

Тішуся з того, що незважаючи на «важку долю організаторів», таки вдалося послухати, почути, занотувати, що і як говорили Любко Дереш, Лариса Денисенко, Олександр Кабанов і Світлана Поваляєва на запитання модератора Анатолія Дністрового про те, чи мусить сучасний інтелектуал бути рупором революції? Як ставляться до сучасних подій українські письменники у прагматичному і філософському вимірі? Беруть на себе тягар закликів та констатації чи занурюються у мовчазний аналіз? 

Вирішила поділитися фразами, які мені запам’яталися. Не поганими або хорошими. Не з позитивною або негативною тональністю. Просто різними.

Тими, що склали моє суб’єктивно-об’єктивне враження від дискусії. Ніяких трактувань, просто факти без коментарів. Не за порядком озвучення думок, а за їх належністю доповідачам.

Любко Дереш:
«Зрада інтелектуала - це коли він відмовляється думати глибоко».
«Я – за пафос самоусвідомлення, проти пафосу за політизацію свідомості».
«Політична ситуація у світі – гра, в якій нас вже обіграли. Простих людей використовують часом як гарматне м'ясо. Мені б дуже цього дуже не хотілося».

Лариса Денисенко:
«Слово - це зброя. І питання, наскільки письменник готовий цю зброю використовувати?».
«За кожне слово від мене за увесь цей період я відповідаю».
«Коли стались усі ці подіі, була думка - я хочу про це писати. Як людини мені було боляче, але як письменник – мусила все фіксувати. Мій обов'язок - передати це людям».

Олександр Кабанов:
«Сложившаяся ситуация спровоцирует возрожденческие вещи в культуре».
«На ненависти никогда не построишь национальную идею».
«Наша родина – література, наша валюта – текст»

Світлана Поваляєва:
«Письменник може мати і має громадянську позицію. Якщо є поклик бути на барикадах – треба там бути». 
«Кожен для себе вирішує питання участі/неучасті в соціальних подіях».
«Мене надихнули події на Майдані».

Чи змінить почуте під час дискусії кардинально думки людей про роль письменника в часи кризи? Не знаю. Але, вочевидь, це і не є завданням. Чи збагатить світосприйняття людей і наповнить простір критичними (нехай і різними за своїм спрямуванням) поглядами? Вважаю, що так. Ось це і є завданням.

Маєте думки/коментарі з цього приводу? Пишіть на: [email protected]