ПОРАДА ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ: допомога дітям у разі аутоагресії

На гарячу лінію Штабу Ріната Ахметова надходять дзвінки від батьків із проханням надати психологічну допомогу дітям, схильним до аутоагресії. У цьому разі вся сила люті і злості направляється на самого себе, і може проявлятися як у словах, так і в діях дитини. Які причини такої поведінки й що робити батькам, розповідає Марина Сорокіна, координатор Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова.

«З аутоагресією у дітей стикаються багато батьків. Дитина проявляє аутоагресію, коли починає себе бити, дряпати, кусати, виривати волосся або битися головою об стіну. Також вона може проявлятися в негативних і злих висловлюваннях про себе, свої можливості, особисті якості. У психоаналітичному підході аутоагресія є своєрідним механізмом захисту. У такий спосіб дитина «скидає» накопичену напругу», – вважає Марина Сорокіна.

Причинами дитячої аутоагресії можуть бути:

• неуважність батьків або неправильна модель виховання. Дитина не може прямо проявити агресію адресату. Не маючи можливості «покарати» батьків, дитина спрямовує свою дитячу злість на себе.
• недолік емоційного контакту з батьком, бажання бути потрібним, коханим. У деяких сім’ях поранити себе – єдиний спосіб отримати увагу й турботу.
• покарання дітей у ранньому віці. Якщо батьки часто критикують дитину за невдачі, карають її гуманними на їхню думку способами, то згодом дитина у разі найменшого промаху може передбачити батьків і «покарати» себе сама, убезпечившись від батьківських криків і невдоволення.
• висока емоційна чутливість. Дитина не виносить, коли хтось страждає й заподіює біль собі.
• «магічне» дитяче мислення. Дитина може звинувачувати себе, якщо ви чимось засмучені.

«Якоюсь мірою аутоагресія властива будь-якій людині, але у слабо виражених, безпечних формах. Наприклад, кожен із нас картав себе за помилкові вчинки. Також ми можемо звинувачувати себе, якщо з кимось із наших рідних спіткало лихо або нещасний випадок. Такі прояви аутоагресії зазвичай залишаються на рівні душевних переживань і стираються з часом», – вважає Сорокіна.

Що робити в складніших випадках?

• не лякатися, не злитися, але й не залишатися байдужим до проблем дитини.
• навчити дитину проявляти агресію назовні, наприклад, побити подушку, розірвати або зім’яти аркуш паперу, покидати дротики.
• не висувати дуже високих вимог до дитини.
• менше критикувати, більше хвалити свою дитину.
• говорити про свої емоційні реакції із дитиною, у такий спосіб навчаючи її усвідомлювати і проговорювати свої почуття, а не накопичувати їх.
• частіше обіймати дитину. Але якщо вона противиться, то не будьте нав’язливі. Це тільки посилить прояв аутоагресії.

«Причина дитячої аутоагресії часто ховається в неуважності батьків. Постарайтеся налагодити повноцінний емоційний контакт із дитиною. Надавайте їй увагу й підтримку. Більше часу проводьте разом. Малюйте й читайте книги, обговорюйте цікаві для дитини теми. Діліться своїм досвідом і розповідайте, як ви справлялися з важкими ситуаціями в її віці», – радить координатор Психологічної служби Штабу Ахметова.

Поставити онлайн-запитання психологу можна тут.