СЕГОДНЯ - Інтернет-версія
05.08.08 20:38
Михайло Ганницький
http://www.segodnya.ua/news/12050013.html

Про те, що зараз діється в затоплених областях, нам розповіла людина, яка прибула туди допомагати однією з перших.  Про те, якою зараз є ситуація в Західній Україні, у регіонах, що постраждали від повені, і чим влада реально допомагає місцевим жителям, що залишилися без притулку через розгул стихії, «Сегодня» розповіла Світлана Панюшкіна, керівник проектів благодійного фонду «Розвиток України». Світлана прибула надавати допомогу постраждалим однією з перших, фонд виділив кошти для закупівлі продуктів жителям сіл, відрізаних від решти світу водою, і тендітній жінці разом із військовими довелося розвантажувати хури із продовольством і доставляти селянам продукти на вертольоті.

- Коли ми прибули до Західної України для надання допомоги, з'ясувалося, що ніхто не знає, які села найбільше постраждали, як до них добратися - чиновники були зайняті підготовкою до приїзду Тимошенко. Домогтися інформації від влади я не змогла. Я звернулася по допомогу до співачки Руслані Лижичко - вона родом із Франківщини. Руслана звела мене з головами облдержадміністрації й Верховинського району, що постраждав найбільше. Складно було знайти транспорт для продуктів, на допомогу знову прийшла Руслана - її знайомий перевізник надав нам хуру, щоб привезти допомогу ближче до потерпілих. Ми виїхали в ніч. Пізно ввечері були у Верховині, зустрілися з головою райдержадміністрації... Він показав нам карту, із вказівкою сіл, у яких немає зв'язку із зовнішнім світом, і ми склали план дій. Насамперед вирішили допомогти селам із найбільшим населенням. На допомогу прийшли військові: надали нам вертольоти. Я просто говорила старшому офіцерові, у яке село потрібно летіти, і він повідомляв нам час, коли вертоліт буде готовий везти вантаж... Літали ми по 6-10 разів на добу.

З усіх, хто розповідав, що готовий допомогти, ми були першими, хто допомагав. Я облітала всі села. У деяких була по два рази, у деяких - більше. У села ми привозили по 1,2 тонни продуктових наборів, насамперед роздавали їх тим, у кого зовсім нічого не залишилося - ні будинку, ні городу, а вже потім - іншим... Дорогою назад кожний рейс забирали із собою людей - вагітних, хворих... Одна жінка із грудною дитиною, після операції на серце, поїхала відпочити на Західну Україну, щоб поправити здоров'я - природно, від усього цього їй стало тільки гірше. Ми забрали її. В іншому селі забрали жінку із сепсисом - через воду заразилася... Проблема була щоразу, коли ми намагалися вилетіти - на борт вертольота ми могли взяти лише 10-15 осіб - максимум, а приходило щоразу по 20-30 бажаючих... Ми постійно наривалися на прокльони тих, кого змушені були залишити, одного разу через це почалася бійка, екіпажу вельми дісталося...

- А що в цих наборах було?

- Соняшникова олія, цукор, рис, гречка, рибні консерви, борошно. Соняшникову олію навіть докуповували - селяни казали: є олія - можна жити: можна щось смажити, уже легше...

- У непогоду страшно літати було?

- Не те слово! Вертоліт кидає з боку вбік, він увесь час ризикує впасти! Зрештою, один із вертольотів розбився... Було так, що й ми ледве не загинули. Ви уявити не можете, як переживали члени моєї родини: вони знали, що я постійно літаю, а, коли з'явилося повідомлення в ЗМІ про те, що вертоліт розбився, мій мобільний був поза мережею...

- Чим зараз, за вашими спостереженнями, влада реально допомагає людям?

- Роздає гроші, виділяє військових, які допомагають розкопувати будинки. Щоправда, гроші поки витрачати там немає на що: дороги зруйновані, і способів доставити в магазини продукти просто немає... З погляду забезпечення їжею, крім себе, я нікого не бачила. Місцеві підприємці передають передачі односільчанам, але тоннами ця допомога не виміряється: починаючи від пакета, закінчуючи декількома мішками борошна... Здивувало, що уряд оперативно не вжив заходів із будівництва й відновлення доріг. Вони лише починають проектування! Але ж незабаром зима, і, як відомо, у нашій країні від проекту до впровадження - не один місяць. Треба думати про тих, кому взимку потрібно їздити на роботу, за продуктами. Що їм робити? Чекати чергового рішення уряду? Ми вирішили не чекати й відправили туди працювати дві одиниці техніки. Може, у масштабах трагедії це не багато, але хоча б щось, щоб людям допомогти добиратися до райцентру.

- З дорогами так погано?

- Їх немає, замість доріг обірвані скелі або розмитий простір. Якби місцеві не сказали, що була дорога там, де нам довелося їздити, я б, напевно, не здогадалася. У деяких місцях збереглися ділянки з асфальтом, але єдиної інфраструктури немає.

- Чого зараз, крім їжі, потребують потерпілі насамперед?

- Через достаток води й теплої погоди страшно активні змії. Жителі сіл, відрізаних від «великого світу», терміново потребують вакцини від укусів змій. Уряд працює над доставкою вакцин.