У центрі селища з населенням в 1820 осіб стоїть невеликий доглянутий будиночок, у якому зосереджені всі головні установи населеного пункту: місцева влада, пошта, бібліотека, аптека, сімейна амбулаторія, філія Ощадбанку, комунгосп. І всі вони доглянуті, тут тепло, затишно.

- Все це, а ще Будинок культури, школа, спортзал, дитсадок, 26 багатоповерхових будинків з протікаючим м'яким дахом, нам передала на баланс збанкрутіла птахофабрика "Димитровська", - згадує не без зітхання Валентина Самусь, сільський голова Димитровської сільської ради.

Прийнявши це сумнівне для дотаційної організації багатство, Валентина Михайлівна знайшла акти передачі будівель і вжахнулася: балансова вартість лише Будинку культури складала 2 мільйони 194 тисячі, спортзалу - мільйон 699 тисяч. Куди не кинь - усюди потрібний ремонт. А будівля не тільки текла, але від вогкості і валилася. Зараз велика частина "приданого" у пристойному вигляді. Як, за рахунок чого, на які гроші?

Фінансова проблема для будь-якої сільської ради є головною. Для дотаційної - надто ж. З неї ми і почали, і продовжили, і закінчили нашу розмову.

Шлях до якісної медицини

Перша допомога прийшла від держави і районної влади. Субвенції з держ- і райбюджетів врятували діловий центр Димитрового. За майже 300 тисяч гривень сюди прийшло тепло, господарською рукою обшили стіни, відремонтували водопровід і водовідведення, зробили внутрішній і зовнішній ремонти, наново провели електропроводку.

Половина з 26 багатоповерхових будинків одягнулася в шифер, і люди забули про дощі на стінах, на другу частину будинків сільський голова замовила кошторисну документацію. З полегшенням зітхнули і в Димитровській загальноосвітній школі, де також якісно залатали дах.

Більмом в очах залишався спортивний комплекс, що притулився до Будинку культури. Де знайти на нього гроші? - сушила голову Валентина Самусь. З її прохань і листів у всі інстанції, у всі кінці країни за кілька років зібрався товстий епістолярний том. Але пощастило несподівано там, де вона не чекала.

- Два роки тому я надіслала листа у благодійний фонд "Розвиток України" під патронатом Рiната Ахметова. Написала: так, мовляв, і так, ми знаємо, що ви сприяєте розвитку спорту. У нас стоїть і руйнується упродовж років величезний спортзал. Допоможіть відремонтувати, і ми назвемо його вашим ім'ям, - згадує Валентина Михайлівна.

Чи сподівалася вона на позитивну відповідь? Не дуже. Як раптом дзвінок, потім - гість із фонду. Разом оцінили фронт робіт, прикинули кошторис - потрібно, як мінімум, мільйон гривень.

- Добре, припустимо, ми вам допоможемо відновити спортзал. Але наші обов'язкові умови такі: не здавати його в оренду і не продавати. Він назавжди залишається у власності громади, - розклала по поличках умови фонду Ірина Михайлик. - Де ви потім щорічно знаходитимете два мільйони на утримання?

І вона запропонувала спрямувати такі ж гроші на реальніший проект. Зупинилися на капітальному ремонті і добротному устаткуванні сільської амбулаторії.

...З Валентиною Михайлівною ми обійшли кабінети амбулаторії, милувалися ремонтом і устаткуванням. Скрізь, починаючи від реєстратури, - єврошик. Кабінетам позаздрить будь-яка амбулаторія області: дитячий, гінекологічний, стоматології, фізіопроцедур. Згадують, що коли прибуло устаткування для стоматологічного кабінету, його хотіли "перехопити" в обласному центрі, - аж надто сучасним і дорогим воно було, як для селища.

Але з проблемою дуже швидко розібрався добродійний фонд, і все, що було замовлено, до Димитрового доїхало.

Місяць тому амбулаторію відкрили. Перше слово на входинах надали Валентині Самусь.
- Мені й досі ніяково, - зітхає Валентина Михайлівна. - Я говорила, а сама плакала - таку справу вдалося зробити!

Книги додають снаги

Напевно, одна людина все-таки не зрушить заіржавіле колесо. Тут треба, там треба. А грошей у бюджеті... Але не дарма говорять, що справжні господині - це жінки. Якщо треба, - вони зроблять неможливе, примудряться, але гроші з-під землі дістануть. Один лише приклад. У Димитровській сільській бібліотеці книжковий фонд - 17 тисяч видань. Де ще, нехай і в селищі, зустрінеш п'ять високих, з обох сторін заповнених стелажів із сучасними, затребуваними читачами книгами. Хто ще запропонує вам почитати багатоілюстрований, товстий "Оксфордський словник для дітей"?! А модні глянсові журнали, якими зачитується жіноцтво? А практично всі місцеві та всеукраїнські газети і журнали?

- Щодня до нас приходять до 80 читачів, - із задоволенням називає круглу цифру бібліотекар з 30-річ-ним стажем Надія Маренкова. - Просять зазвичай сучасну літературу - "про любов", детективи, останніми роками видану історичну літературу. Дуже подобаються людям дорогі глянсові журнали, які собі рідко хто купить, а почитати хоче. Новий виток популярності бібліотеки почався з розвитком платних послуг. Всі "сучасні" стелажі, практично, наповнені за гроші димитровців. 25 копійок у день коштує читання найостанніших новинок - "новітньої колекції". Те, що втратило гостру новизну, коштує 10 копійок у день. Глянсовий товстий журнал можна почитати і безкоштовно, але в приміщенні бібліотеки. Товсті газети "відлітають" по 15 копійок у день. І читачеві це вигідно, і громаді - бібліотека димитровцю не набридне ніколи, як не може набриднути життя.

Тут, у благородному сусідстві з книгою, я і познайомилася з дивовижною жінкою - Марією Онупрієнко, довгожителькою Димитрового. У свої 85 років Марія Дмитрівна щодня(!) приходить у бібліотеку.

Щоб почитати газети, журнали, вибрати книгу. Грошей з неї бібліотекарі прагнуть не
брати. Хіба що сама розсердиться і залишить.

- Що я люблю? - розмірковує співрозмовниця, за професією зоотехнік. - Сучасні історичні книги, але з цікавістю читаю і легкі любовні романи, й детективи.

Діє при бібліотеці жіночий клуб "Берегиня", кипить робота зі збирання матеріалів з історії села, біографій його жителів. Кажуть, раніше, коли музей розташовувався у школі, люди недуже поспішали віднести туди сімейні реліквії - листи, фото, документи. А ось у бібліотеку понесли. Навіть діти, і ті пишуть про своїх дідусів-фронтовиків.

Жити добре хочеться сьогодні

Ще одна спадщина колись багатого Димитрового - Будинок культури. Дивлячись на цю велетенську споруду в центрі села, з якої рясно обсипається лицювальна плитка, не розумієш, навіщо такі форми?! Адже не опалиш, не обігрієш, та і людьми не заповниш ці тисячі квадратних метрів!

Валентина Самусь і вночі прокидається, як навідує думка: що робити, як відремонтувати "вогнище" культури? Був варіант продати (якщо не вдалося відремонтувати) спортзал, що притулився до Будинку культури однією стіною. Але не трапилося. Спочатку хотіли вторгувати за нього 300 тисяч, потім - 150, а зараз за будівлю, що обшарпалася, без вікон і дверей, не дають і 60 тисяч гривень. Оскільки спортзал відновленню не підлягає, загальні збори димитровців ухвалили: розібрати на цеглу! А на виручені від продажу будматеріалів гроші сільський голова Валентина Самусь мріє відремонтувати Будинок культури: накрити дах, відновити сцену, зробити загальний ремонт, провести опалення. Важко сказати, чи вистачить на все це грошей, та починати все одно треба!

Тим часом працівники Будинку культури на чолі з Надією Чередніченко пішли шляхом, прокладеним бібліотекою, - почали заробляти гроші на устаткування самі.

- Ви подивіться, як у нас гарно, скільки сучасної апаратури: комп'ютер, через який ми "крутимо" музику, підсилювачі, колонки, на стелі - кулі, що обертаються, - хвалиться Надія Вікторівна.

Квитки на танцювальні вечори у вихідні тут прийнятні: три гривні, тому і їдуть у Димитрове потанцювати молоді люди з Комишувахи, де квиток коштує багато дорожче. На зібрані кошти Будинок культури і розбагатів сучасною дискотечною технікою.
Як не дивно, але дещо заробив своїми виступами і народний хор "Берегиня". На гроші закоханого у мистецтво спонсора "Берегиня" придбала у місцевого жителя раритетний бубон, який відтепер в арсеналі музичних інструментів хору.

Кажуть, голота на вигадку хитра. А чому б і ні? Адже молодість минає швидко і може не дочекатися, коли країна вийде з кризи і візьме до уваги запити молодих. Отже, краще щось робити тепер і зараз, аніж, склавши руки, зневірено чекати кращих часів і прекрасного завтра.

Cелище Димитрове, Оріхівський район

Наталія КУЗЬМЕНКО, "Запорізька правда"
23.04.2009 2:15:00