У березні цього року багато миколаївських ЗМІ опублікували статтю «У таких дітей подруг не буває». Мова йшла про долю 20-літньої дівчини з Первомайська Альони Стойкової. Нагадаємо цю сумну, але, на жаль, не рідкісну історію. У 7 років здорова дівчинка стала інвалідом.

Про те, що трапилося з дочкою, розповідає її мама Людмила Петрівна: «Після однієї із процедур у місцевій лікарні в Альонки раптово підкосилися ноги. З того часу вона не може самостійно ходити. До того ж, її постійно мучать моторошні спазми й судороги, біль у ногах».

13 років батьки Альони возили її клініками Миколаєва, Києва, Черкас, Харкова, Москви. Але ніхто з лікарів не міг поставити точний діагноз. Точніше, діагнози ставили, але всі - різні. А за лікування не бралися.

Альона почала сама шукати клініку, у якій змогли б вивчити її випадок і визначити методи лікування. Пошук виявився успішним.

Така клініка знайшлася в німецькому місті Аугсбург. Звідти прийшла відповідь, що підтверджує можливість діагностики. У листі зазначена вартість перебування й обстеження в клініці - більше десяти тисяч євро. Сума для звичайної родини із провінційного містечка непід'ємна. Таких грошей Стойковим взяти було нівідкіля. Замалим не зневірилися.

Але зовсім зненацька допомога прийшла від ...журналістів.

Чудо перше. «Спочатку було Слово...»

Статті й телесюжети про дівчину з Первомайська з'явилися у всеукраїнських газетах, в інтернеті, на центральних телеканалах. Дивно, але реакція читачів і глядачів на розповідь про трагічну долю Альони Стойкової була блискавичною. У редакції почали телефонувати сотні бажаючих підтримати родину, допомогти, порадити. Уже сам факт щирого співпереживання людей схожий на чудо.

- Того дня, коли вийшов сюжет на телебаченні, - згадує Людмила Петрівна Стойкова, - нам телефонували до третьої години ночі. Знайомі й незнайомі люди заледве не з усієї України. Навіть із Росії були дзвінки. Уже не знаю, як там про нас довідалися. Чесно кажучи, на такий відгук не сподівалися. Та й не дуже вірили, що звертання по допомогу до ЗМІ дасть результат.

В основному, люди телефонували для того, щоб запропонувати свої поради й рецепти порятунку від хвороби. Більшість щиро цікавилися станом дівчини, бажали видужання й обіцяли перерахувати гроші. Хтось, пригадавши власну молодість і схожу проблему, давав рецепт чудодійної мазі. Деякі хотіли переконатися, що «все по-чесному». Були й ті, хто пропонував придбати широко рекламовану пірамідку або інші «цілющі» зілля. Дуже часто телефонували всілякі екстрасенси й маги. Пропонували лікувати на відстані.

А був і зовсім дивний випадок. Додому до Стойкових прийшов незнайомець.

Імпозантний чоловік із порога заявив, що хоче поговорити з Альоною й батьками. Але він не пропонує допомогу, а просить про допомогу. Мовляв, треба, щоб Альона пішла разом із ним до мера й зажадала чи то відкриття якогось підприємства, чи то якихось пільг для нього. А замість пообіцяв для дівчини роль ведучої у власній телевізійній програмі. (від авт.- Альона мріє стати ведучою).

 – Як тільки дочка почула про бажану перспективу, - розповідає мама, - очі в неї загорілися. Вона готова була на все. Але ми вчасно отямилися й випровадили незваного гостя. Думаю, він просто хотів використати нашу непросту ситуацію у своїх політичних або комерційних цілях. І «прикритися» Альоною, - адже зараз модно брати під опіку інвалідів.

«І Слово стало плоттю...»

Дзвінки й відвідування не припинялися, але, на жаль, до головної мети не наближали. І раптом - справжня удача! Альоні зателефонувала Вікторія Миколаюк, представник благодійного фонду «Розвиток України». Розмова була по-діловому короткою, але змістовною. - Вам необхідна допомога в лікуванні? - запитала Вікторія. - Наш фонд готовий посприяти й профінансувати перебування в клініці.

Стойкови спочатку просто розгубилися. Вони, звичайно, ні на хвилину не втрачали надії, що знайдуться добрі люди. Але щоб ось так! Буквально через десять днів після виходу сюжету на ТВ! Не чекали. Емоції описати важко... Радість, вдячність - так, звичайно! Подив - невже збулося? А може, так і сходить благословення за довгі роки невизначеності й страждань.

Наступні місяці пройшли в турботах. Треба було готувати цілу купу документів, заручатися підтримкою Фонду, одержати гроші й, зрештою, перерахувати їх на рахунок лікарні. І щоразу родині допомагали добрі, чуйні люди. Анатолій Заболотний, Вікторія Миколаюк і Наталя - працівники Фонду, Алла Миколаївна Главацька - представник німецької клініки в Києві, лікарі клініки - доктора Науман, Байсен і Міллер, перекладачка Роза, лікар-фізіотерапевт Тіна, співробітниця банку Марина й багато інших. Глибоку й щиру вдячність родина Стойкових виражає всім тим, хто їм допомагав, і Президентові Фонду «Розвиток України» Рінату Ахметову.

Три тижні провели в неврологічній клініці Аугсбурга Альона й Людмила Петрівна Стойкови. Щоб не мучити читача, скажу відразу - результат підбадьорливий.

По-перше, не підтвердився початковий діагноз - параліч нижніх кінцівок. М'язи не атрофувалися, збережена чутливість ніг, немає серйозних ускладнень. А отже, хворобу можна вилікувати!

Єдине, про що пошкодував професор Науман, - про втрачений для лікування часу. Якби трапилося подібне, наприклад, у Німеччині, дівчина вже й забула б про свою дитячу недугу. Але час не повернути, отже, і втрачати його більше не можна. В Альони залишилися найкращі враження про лікарню. Гідне й уважне ставлення, добрий і чуйний персонал, комфортні умови. Вона й не думала, що такі лікарні взагалі існують. А дівчині є із чим порівнювати.

У клініці Альоні провели складну маніпуляцію. Як пояснює мама, професор увів у певні м'язи дівчини ін'єкцію ліків, одночасно спостерігаючи загальну картину на екрані комп'ютера. І знову - позитивний результат. Якщо раніше стопа дівчини була практично повністю вивернута усередину, то на четвертий день після уколу стопа розвернулася. Звичайно, ніжка не стала рівною, як у здорових людей, але прогрес очевидний.

Альона говорить, що їй набагато краще: немає тремтіння, рідшими стали спазми й судороги. Навіть ходити дівчина може тепер за підтримкою тільки однієї людини, а не двох, як було до клініки. Німецькі лікарі припустили, що в пацієнтки дистонія м'язів. І при правильному лікуванні дівчину можна поставити на ноги.

 - Мені дали надію, - говорить Альона. - Я вірю, що все в нас обов'язково вийде, і я буду ходити. Треба зовсім небагато - продовжити лікування в клініці, щоб закріпити результат. І ведучою стану. Тепер я знаю точно, що чудеса трапляються.

Історія Альони Стойкової - скоріше, виняток із правил. У засобах масової інформації прохань про допомогу хворим дітям величезна безліч. І хвороби важчі, і суми потрібні набагато більші. Але, як співається в дитячій пісеньці -

«Ребята, надо верить в чудеса!
Когда-нибудь весенним утром ранним
над океаном алые взовьются паруса
и скрипка пропоет над океаном»

Альоні залишається чекати ще одного чуда - чуда повного зцілення.

Олена Івашко
09:58    16 Грудня 2008 р.