«Страшно, коли син розучився посміхатися»
Маленькому Єгору всього сім років. З них три він прожив безпосередньо біля зони бойових дій. Маленький житель Мар’їнського району не по-дитячому розмірковує про те, що треба обов’язково поїхати кудись подалі, де не так страшно. Це раз. А по-друге, треба ж рятувати маму, у якої в серці якийсь штучний клапан. Раптом клапан поламається й поруч не виявиться того, хто полагодить і серце, і маму.
ШВИДКО ВИРІС. «Юрась якось непомітно став не схожий на своїх однолітків. У нього інші думки й судження, доросліші, чи що… Він таким не був, завжди був ще тим пустуном, від якого плакала вся наша вулиця. Але за останні три роки він у прямому сенсі слова став таким… дорослим», – каже Олена Радлова, мама Єгора.
Найбільше Олена боїться, що одного разу її серце, її «моторчик», почне барахлити сильніше звичайного, і Єгорка може залишитися зовсім один. Три роки тому жінка вивозила на своєму крихітному автомобільчику сусідів із пожитками до лінії розмежування – там переляканих вибухами старих зустрічали їхні діти й забирали в мирне нове життя. Забрати Олену і Єгора було нікому, вся їхня далека рідня на диво спокійно поставилася до того, що молода жінка з дитиною живе за декілька кілометри від лінії фронту.
«Ми з Єгором так і вирішили, що будемо жити самі, нікого ні про що не проситимемо. Син уже мислить тверезо, поводиться як справжній маленький чоловік, іноді навіть жартує наді мною, мовляв, жінки – слабка стать, – посміхається Олена. – Сам намагається щось готувати, нещодавно навчився цвяшки забивати. Каже, що піде в школу восени вже підготовленим – читати й писати вміє».
Обстріл. Єгор часто заводить розмову про від’їзд, мотивуючи тим, що в мами слабке серце і їй потрібен нагляд лікарів. «Та де нас чекають? – питає чи то в сина, чи то в себе Олена, розуміючи, що не витягне вона на свою зарплату знімну квартиру навіть у невеликому містечку. – Але ж хочеться і жити спокійно, і дитину вчити-розвивати. Мало ми з ним пережили? І стріляли в нас, і підривали нас. У нас осколком собаку дворову поранило. Половина селища понівечено, спалено. Навіть загинули кілька людей від обстрілів. А я ось обстрілу не боюся – мені страшно, що Єгорка один залишиться, якщо в мене серце підведе».
ДОПОМОГА. Доросла дитина Єгорка діловито розбирає пакет із продуктами, які привезли волонтери Гуманітарного штабу Ріната Ахметова. З хитрою радістю дістає баночку паштету, перекладає цукор у баночку, вівсянку й макарони — у кухонну шафку, соняшникову олію – у холодильник. За хвилину на столі з’являються бутерброди з паштетом.
«Я – пожирач бутербродів», – серйозно каже Єгор. Його мама каже, що син любить, коли до них приїжджають волонтери Гумштабу, він спілкується з ними, як із рівними. «Тільки посміхатися Єгор перестав. Немов емоції в нього згасли. А це дуже страшно, коли дитина розучилася посміхатися…», – ділиться молода жінка.
За час своєї роботи Гумштаб Ріната Ахметова видав понад 11 млн 793 тис. продуктових наборів з обох боків лінії розмежування. «Окрему увагу Гумштаб приділяє людям, які особливо сильно потребують допомоги. Для багатьох людей, які отримали нашу допомогу, продуктові набори – заледве не єдиний спосіб прогодувати сім’ю», – зазначає керівник програми «Допомога населенню» Гумштабу Михайло Катеринчак.
Джерело: газета «Сегодня», 22.06.2017
