Правда і брехня, або Світ без душі. Блог Альони Лук’янчук, координатора психологічної служби Штабу Ахметова
Сталося вбивство, всі хочуть знати правду. Дивишся соціальні мережі: всі не сплять, не їдять, розслідують. І в усіх свої думки, своя правда. І потік цієї правди розлитий у всьому інтернеті. А згодом виявляється, що вже всім байдуже до того, що відбувається, всі хочуть «правильних» інтерпретацій.
Інтерпретація фактів
Кілька днів тому я була на міжнародному форумі благодійників. Там було озвучено багато доброго й необхідного, але, як мені здалося, під час форуму наскрізною була думка, наскільки волонтери далекі від управлінців. Хоча швидше управлінці від волонтерів, так буде правильніше. Управлінці країни не хочуть бачити правду, вона кострубата й негарна, складна й погано вбудовується в їхню систему та досвід роботи.
Ми часто не хочемо помічати правду один про одного.
Правда — це поняття умовне, звичайно. Найчастіше гола правда — це факт. І не більше. Все інше — інтерпретації, а вони, зазвичай, від самого факту далекі, бо передбачають індивідуальне пояснення з урахуванням настанов, ідей і вірувань самої людини, яка цей факт пропускає через себе.
У дитинстві нас вчили говорити тільки правду. Це, безумовно, правильно, от тільки з часом наша психіка в дорослому світі від правди втомлюється й починає від неї всіляко захищатися. Бо цієї правди занадто багато, а вона часто буває ріжучою й болючою.
«Коханий, я правда не стала гладкішою/старішою/змарнілою?»
І що тут має сказати середньостатистичний чоловік?
«Скажіть, правда долар опуститься?» — запитує бабуся, рахуючи свої накопичені гривні біля прилавка. Що можна їй відповісти?
Правда — це голий факт. Найчастіше незручний і негарний.
Проживши років зо 25 серед голих фактів, нам вже не хочеться їх бачити й чути, сприймати в такій кількості, у якій вони «множаться» всюди.
І психіка починає будувати захисні «стіни» навколо свого сприйняття. Так звані психічні захисти.
Кажуть, Фрейд був великим шанувальником військової тематики, і тому назвав цей процес захистами. І ніяк інакше. По суті, все правильно. Голі, сухі факти реальності часто агресивні для сприйняття людини, і саме тому ми, самі того не підозрюючи, будуємо оборону, а саме:
— раціоналізуємо / інтелектуалізуємо (пояснюємо) події, що відбувається навколо, щоб вони не були такими болючими.
«Діти вмирають, бо це життя, війна, криза»,
«Смерть показуємо? Але ж люди мають знати правду…»;
— знецінюємо те, що відбувається, прибираючи його значущість.
«Переселенці всі ледарі, самі винні»;
— заперечуємо, витісняємо.
«Із нами такого не станеться, вмирають тільки зрадники…»;
— ділимо на чорне / біле.
«Добрі мають перемогти поганих, і тоді буде все гаразд».
Пояснили, спотворили, забули й пішли далі за наступною правдою. Це ні добре, ні погано, це своєрідна пастка. Бо паралельно працює величезна машина, яка «створює» правду щохвилини.
Події, які відбуваються останній рік, чимраз далі відводять нас від реальності. Гори ідей, думок, домислів, виправдань, вірувань, аналітичного матеріалу. Все це намагається прикрити неприємну коряву правду.
За цей час ми навчилися пояснювати, інтерпретувати, спотворювати, заперечувати, миритися практично з усім найжахливішим, страшним, мерзенним і огидним, що є в цьому світі. Сьогодні пояснити ми можемо все, що завгодно. А все, що не можемо пояснити, викинемо, витиснемо, забудемо. Звичайно, події змінюються з такою швидкістю, що часом паморочиться голова. Але замість того, щоб перепочити, зупинитися, зайнятися своїм життям — почитати книгу, полити квітку, подивитися на вулицю — мільйони людей як заворожені, сидять у планшетах, телевізорах і шукають правду. А коли знаходять, кривляться й роблять із нею ті ж самі дії: заперечення, пояснення, знецінення.
Знецінення життя
Найстрашніше, на мою думку, у тому, що відбувається — це тотальне спотворення сприйняття та знецінення людського в кожному з нас, знецінення життя як найбільшої цінності, що є в нас сьогодні.
Адже крім життя на цій планеті немає нічого ціннішого…
Я із сумом дивлюся на те, з яким емоційним запалом повідомляють нам сьогодні новини про події, додаючи градус знецінення щодня, показуючи все: розпороті животи, смерть людей, обстріли, розкидані руки, ноги… Показувати, безумовно, треба. Питання: як? Ми з якоюсь істеричною жадібністю поглинаємо весь цей огидний коктейль, не помічаючи вже нічого навколо, звикаючи до адреналіну, як опіумні наркомани до дофаміну (гормону радості). І потім, звичайно ж, наша психіка намагається впоратися з цим жахом звичними механізмами, витісняючи разом із побаченим усе інше, що відбувається справді, знецінюючи жах навколо. Знецінюючи все, що відбувається, ми в сухому залишку знецінюємо самих себе, свої людські якості, втрачаючи водночас душу…
Люди, незалежно від того, погані вони чи добрі, це люди. Вони комусь близькі, їх хтось любить. І вони помирають. Діти голодують, і всі старі сьогодні, незалежно від переконань, нажахані, рахують свої заощадження. І це все правда. Але бачити жах нам не хочеться, ми втомилися, і тому, втрачаючи душу, говоримо: «Подумаєш, ще одна смерть…» Давайте нам наступну правду, тут вже все зрозуміло. І «сидимо на картинці» як наркомани, щодня відчуваючи дедалі менше й менше. А «картинка» рада старатися. Животи ще більші, смерть уже онлайн, рук ще більше…
Дихати дедалі складніше…
Зберегти людяність — єдино правильно шлях
Єдина інтерпретація сьогоднішніх подій — це ставити себе на місце побаченого, на місце людей і питати себе: а як би мені було, моїм близьким? Зберігаючи в собі людяність, можна залишитися «тверезим» у світі сп’янілих адреналіном, і тільки так можна зберегти себе і свою реальність.
Єдина правда сьогодні — факти. Голі, сухі, неприкриті. Окремі історії кожної групи людей, а ще краще — кожної людини індивідуально.
«Дівчинка двох років залишилася без батьків, сім’я залишилася без батька, хтось купив собі новий годинник, а хтось пожертвував останнім, щоб купити хліб пенсіонеру».
Наші сьогоднішні істеричні новини — це емоційне насильство, що змушує нас звикати до цього насильства як до норми, виробляючи несприйнятливість, і надалі вже не звертати на це увагу, пояснюючи: «Це життя…». Адже реагувати на це немає інших сил, але й відірватися від пошуку правди й отримання адреналіну також немає сил — залежність.
Тим не менш, чим далі ми від реальності, тим ближче ми до божевілля. Брехня і спотворення — це не просто погано, як нам говорили в дитинстві, це небезпечно. Чим вище ми «будуємо» стіни для свого сприйняття, тим складніше потім буде вибратися назовні.
Сьогоднішня правда — це біль, смерть, сльози й незворотність, це співчуття й повагу, смуток, розчарування, жах і страх… Правда — це наша душа, яка відгукується на події схожими почуттями.
Колись, спілкуючись із пацієнтом, який створював собі альтернативну реальність галюцинаціями й витісняв нашу загальну реальність запереченням, я зрозуміла просту істину: реальність йому довгий час не подобалася й була нестерпною, тому він пішов у свою. Неважливо, що лікарі це називають діагнозом. Для нього ця реальність виявилася більш стерпною й комфортною.
Піти в альтернативну реальність можна не тільки одному, а й, цілком можливо, всією країною. У реальність, де нормою буде вбивати, не звертаючи увагу ні на що. У реальність, де нормою будуть емоційна холодність і раціоналізація. У реальність, де людське життя не буде нічого коштувати, а пошук правди доведе нас до шоу «На війні», як колись ми дивилися «За склом», проживаючи чуже життя замість свого. Так і сьогодні ми дивимося на жах, не помічаючи цього жаху.
Збожеволіти дуже легко, ще легше втратити свою душу…
